Моє педагогічне есе

 

  Моє педагогічне кредо:  “ Йти вперед – значить утратити душевний спокій, залишитися на місці – значить утратити себе “.

Чи мріяла я стати вчителем? Так, мріяла. Адже першим ученим у житті кожної людини є вчитель.  Це не просто високоосвічена людина, а той, хто вміє передати свої знання іншим, пояснити незрозуміле, знайти ключ до здібностей учня.

   Коли  була маленькою, бавилася “школи ”, садила свої ляльки за “парти”, навчала їх, пояснювала , ставила оцінки. Проте так склалися життєві обставини, що обрала зовсім іншу професію. Та думка про педагогічну діяльність не полишала мене. Поштовхом для вступу до педагогічному закладу, був мій прихід на роботу в школу. Спочатку я працювала лаборантом, але розуміла, що потрібно розвиватися, рухатися вперед.

   І вже в зрілому віці стала студенткою педагогічного інституту. Сіла за студентську лаву зі значно молодшими від мене людьми.

   Навчання, робота, сім’я – усе це потрібно було поєднувати. Звичайно, було нелегко, та мене підтримували люди, які були поруч. З головою поринула в навчання, старалася не відставати від інших. Добре пам’ятаю свою першу сесію: гордість “розпирала” мене, адже всі заліки та іспити було складено на “відмінно”.

   Я повірила в себе, у свої сили. І ось за плечима вже десять років педагогічного стажу, а я й досі пам’ятаю своє хвилювання перед першим уроком.

   Сьогодні я працюю асистентом учителя в інклюзивному 5-Б класі. Забезпечую педагогічний супровід учня Яремка Івана.

   Посада асистента вчителя є відносно новою для української школи. Асистент вчителя – це новий суб’єкт освітнього процесу, який виступає посередником між дітьми й дитиною з ООП, між учителем і учнем. Робота асистента вчителя складна, багатогранна, динамічна, яка вимагає певних знань, умінь та навичок. Щоб продуктивно працювати і мати результат, я перечитувала багато літератури, аналізувала, вивчала потрібні документи, проходила курси підвищення кваліфікації щодо роботи в інклюзивному класі.

   Мій обов’язок – прийняти учня таким, який він є, а не таким, яким я хотіла б його бачити, допомогти досягти максимуму його можливостей. Знаючи особливості учня з ООП, розумію, який з методів роботи є більш доцільним для застосування й поліпшить результативність інклюзивного навчання.

З досвіду роботи хочу зазначити ряд методів, які є найефективнішими:

·        Постійна співпраця команди психолого-педагогічного супроводу ;

·        Систематична співпраця з батьками ;

·        Мотивація навчання  ( орієнтація навчального процесу на сильні сторони дитини);

·        Покроковість навчального матеріалу (від найпростішого до поступово складного);

·        Контроль та коригування записів учня ;

·        Позитивна підтримка учня ( метод похвали) ;

 Нещодавно прочитала такий вислів “Вірте в талант і творчі сили кожного вихованця. Людина – неповторна.” Дійсно, любити свого учня треба всяким – талановитим і не дуже, веселим і сумним,     спокійним і непосидючим, адже він особистість.

   Отже, усі учасники освітнього процесу повинні ставитися до цього з розумінням та бажанням навчити особливих дітей, щоб ті змогли реалізувати себе в подальшому житті.